Громова Віталіна Віталіївна ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Попередня тема Наступна тема Донизу

Громова Віталіна Віталіївна ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Створювати по Admin на тему Вт Лют 23, 2016 12:56 pm

Віталіна Віталіївна Громова
студентка природничо-технологічного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет
імені Григорія Сковороди»,
vitalina.gromova.2014@mail.ru

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ


Однією з головних задач сучасної освіти є комп'ютеризація. Реалізація комп'ютеризації потенційно може сприяти підвищенню якості навчання. Сучасний період розвитку суспільства характеризується поширенням і розвитком нових інформаційних технологій, що відповідають апаратним і програмним засобам. В інформаційних технологіях з'являються нові ідеї, зокрема, використання інструментальних пакетів і візуальних засобів для розробки складних мультимедійних і гіпертекстових документів і програмних продуктів. Разом з тим, конкретні програмні засоби і навіть технології досить швидко застарівають і змінюються новими, більш досконалими. У цьому зв'язку актуальною задачею є виховання в студентів здатності самостійно здобувати нові знання, удосконалювати і розвивати практичні уміння по оволодінню нових інформаційних технологій.
Для успішного проведення самостійної роботи викладач пропонує студентам навчально-методичний комплекс, що містить у собі методичні рекомендації для виконання самостійних робіт, де зазначені питання, література, методи контролю вивченого матеріалу; електронний лабораторний практикум, контрольно-тестуючий комплекс, а також тренажерний комплекс.
Природно, що самостійна робота припускає діяльність студентів під керівництвом викладача. У той же час для студентів, які мають комп’ютери вдома, мова може йти про позауніверситетську самостійну роботу, але не керовану, а лише відстрочену і частково контрольовану викладачем. Це дозволяє установити міжпредметні зв'язки з будь-якими дисциплінами. Сьогодні увага науковців і практиків привернута до такого стратегічного орієнтиру міжнародної спільноти, що визначає якість освіти, як розвиток компетентнісного підходу до підготовки висококваліфікованих, конкурентоспроможних на міжнародному ринку праці фахівців.
Вітчизняні та зарубіжні вчені вважають за доцільне ключову компетентність «уміння самостійно вчитися» виділити як об'єкт спеціального формування. Ця проблема є актуальною для всіх суб'єктів навчально-виховного процесу у вищій школі.
Компетентнісний підхід до організації самостійної роботи студентів означає не тільки засвоєння орієнтованого компонента, а й підготовку випускників ВНЗ до успішної діяльності в різних сферах, різних ситуаціях, формування цілісного досвіду діяльності, рішення життєвих проблем, поведінкової моделі особистості.
Запровадження компетентнісного підходу в освітню систему передбачає спрямованість навчально-виховного процесу на формування та розвиток ключових і предметних компетентностей особистості, які у сукупності складатимуть її інтегровану характеристику.
Одним із шляхів формування ключової компетентності уміння вчитися є організація самостійної роботи студентів на науковій основі. Серед методів роботи переважають активні методи навчання та тренінги. Для індивідуальних завдань використовується широкий арсенал різних видів робіт: з навчальними книгами для засвоєння правильної організації читання, з навчальними книгами з використанням допоміжних засобів (різні види конспекту, виписки, план, тези, анотація, рецензія), форми письмового повідомлення (різні види рефератів, повідомлення, доповідь, стаття). Даний навчальний предмет розкриває особливості навчання у вищому закладі освіти, висвітлює технологічні засади пізнавальної діяльності й самостійної роботи студентів, допомагає сформувати теоретичну базу знань, яку треба доповнювати й удосконалювати прикладними вміннями виконання різних видів робіт з навчальних дисциплін спеціальності та моделювати власний шлях розвитку.
Поняття «самостійна робота» включає в себе не тільки виконання студентами домашніх завдань, а й різні види їх навчально-пізнавальної діяльності під час аудиторних занять. Отже, можна виділити дві основні форми самостійної роботи у вищій школі: під час аудиторних занять і поза аудиторією.
Навчальний матеріал, передбачений для самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з програмним матеріалом, який опрацьовувався на заняттях. Вся самостійна діяльність студентів проходить під наглядом та контролем викладача, бо саме йому належить провідна роль у навчальному процесі. Педагогічне керівництво самостійною роботою здійснюється у формі порад, консультацій, застосування різних методичних прийомів, контролю за ходом та якістю її виконання [1].
Викладач має спланувати, якого змісту і обсягу буде самостійна робота, дібрати завдання для студентів з поступовим зростанням рівня самостійності, проконсультувати щодо послідовності виконання, вимог до якості результатів самостійної роботи, максимально індивідуалізувати самостійну роботу.
Результативність самостійної роботи студентів значною мірою залежить від того, як вона забезпечена навчально-методичними засобами (посібниками, конспектами лекцій викладача, комп’ютерними програмами, роздавальним матеріалом тощо). Студенту також рекомендується періодична та наукова література з даних предметів.
Ми знаємо, що ключовим чинником успішності навчання із застосуванням дистанційних освітніх технологій є уміння студентів навчатися самостійно.
У дистанційному навчанні застосовуються всі традиційні форми навчальної роботи: семінар, практичне заняття, лабораторна робота, екскурсія, факультативне заняття, консультація, виконання домашнього завдання, залік, іспит [2]. З даної класифікації виключається урок (як навчальна взаємодія вчителя і класу в одній аудиторії) і виробнича практика. Традиційні методи навчання – пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад, евристичний, дослідницький у поєднанні з дистанційними технологіями набувають специфічних рис.
Дистанційна освіта виникла на перехресті трьох напрямів розвитку сучасної дидактики: технології ігрового навчання; технології евристичного навчання;інформаційні технології як технічні засоби навчання в школі та вузі.
У 90-і роки отримали наукове обґрунтування та увійшли до практики, разом з класичними, ігрові методи навчання. Раніше вони застосовувалися, головним чином, в дошкільному і початковому навчанні. Використання їх в старших класах та у ВНЗ стало якісно новим етапом розвитку дидактики. Дистанційні технології мають багато загальних рис з ігровими методами навчання: відсутність чітких «правил поведінки», дотримання яких контролює викладач, емоційний фон навчання, нерозривний зв’язок теорії з практикою, нарешті, самостійність кожного студента (учня), особиста відповідальність за успішність «своєї гри».
Евристичне навчання в традиційній дидактиці пов’язане з такими формами навчальної роботи, як бесіда, лекція, проблемний виклад навчального матеріалу. Викладач в цьому випадку ставить проблему і організовує пошукову діяльність студентів. Спільно вони намічають кроки пошуку, актуалізують вже наявні знання, визначають етапи та передбачувані результати дослідження. Самостійна евристична робота може бути індивідуальною або груповою. Якась частина пошуку відбувається спільно з викладачем. Основа ж успішного навчання при цьому – мотивованість і особиста творча активність студентів.
Методи самостійного придбання знань засновані на використанні проблемного навчання. Вони стимулюють інтерес учнів, примушують їх аналізувати ситуацію, висувати припущення за рішенням проблеми і перевірки правильності цих припущень [3].
Групова форма евристичного навчання – це заняття, на якому студенти створюють власні освітні продукти. Індивідуальні евристичні форми занять – репетиторство, сімейна освіта, а також самонавчання. Концепція дистанційного навчання як евристична ідея О.В. Хуторського розглядає студента (учня) як активного суб’єкта, що «не може залишитися непоміченим у віртуальному класі і повинен неодмінно виражати себе» [4]. У даній концепції розкриваються два поняття дистанційного навчання.
У першому випадку під ним розуміють обмін інформацією між педагогом та студентом, причому останній – частіше одержувач інформації, хоча може виконувати приготовлені для нього завдання на свій розсуд. Педагог або електронна навчальна система оцінюють якість виконання завдань, рівень засвоєння матеріалу. Тобто, навчання зводиться до трансляції і переробки інформації. Інший підхід – це система дистанційного навчання, домінантою якої виступає особиста продуктивна діяльність студента, вибудувана за допомогою сучасних засобів телекомунікацій. Цей другий підхід припускає інтеграцію інформаційних і педагогічних технологій, що забезпечують інтерактивність взаємодії суб’єктів освіти і продуктивність навчального процесу. Обмін інформацією грає в даному випадку роль допоміжного середовища для організації продуктивної освітньої діяльності учнів.
У традиційному освітньому процесі успіх навчання великою мірою залежить від того, яким сприймають викладача студенти, які неформальні відносини складаються між ними, який взагалі психоемоційний фон навчальної діяльності. При дистанційному навчанні чинник особистих взаємин викладача і студента мінімальний.
Об’єктивні чинники, що впливають на навчальну діяльність: наявність інфраструктури, доступність для учня засобів Інтернет, якість навчально-методичної допомоги (електронних і традиційних), якість електронного зв’язку викладача зі студентом, її періодичність, методична підготовленість викладача.
Суб’єктивні чинники: індивідуальні психологічні особливості учня (увага, сприйняття, пам’ять, мислення, уява), його психоемоційний стан, рівень володіння ПК, досвід дистанційного навчання, можливість підтримки і допомоги з соціального оточення.
На наш погляд, застосування електронних навчальних систем вносить інноваційний характер у викладання різних дисциплін. Інноваційні педагогічні технології змінюють організацію навчального процесу, його методику і дидактику. Використання мережевих інформаційних ресурсів різко збільшує роль самостійної роботи студентів для успішного засвоєння навчального матеріалу.
Під час роботи потрібно виходити з розуміння інноваційного процесу використання мережевих інформаційних ресурсів як комплексної діяльності по створенню (розробці), освоєнню, використанню і розповсюдженню нововведень; під інновацією необхідно розуміти нововведення, тобто цілеспрямовані зміни, що вносить в середовище впровадження нові стабільні елементи (нововведення), що викликають перехід системи навчання з одного стану в інший. Необхідно використовувати інформаційну технологію навчання разом з педагогічною технологією, що використовує спеціальні способи, програмні і технічні засоби (кіно, аудіо- і відеозасоби, комп’ютери, телекомунікаційні мережі) для роботи з інформацією.
Відомо, що освітня технологія – це процес і результат створення (проектування) адекватної потребам і можливостям особистості та суспільству системи соціалізації, особового і професійного розвитку людини в освітній установі, що складаються із спеціальним чином сконструйованих під задану мету методологічних, дидактичних, психологічних, інтелектуальних, інформаційних і практичних дій, операцій, прийомів, кроків учасників освітнього процесу, що гарантують досягнення поставлених освітніх цілей і свободу їх свідомого вибору.
Ми виходимо з того, що самостійна робота на основі використання мережевих інформаційних ресурсів планується студентом, виконується за завданням при методичному керівництві викладача, але без його безпосередньої участі. Така самостійна робота є головним резервом підвищення ефективності підготовки фахівців.
Самостійна робота включає відтворюючі і творчі процеси в діяльності студента, який може досягти: репродуктивного (тренувального) рівня; реконструктивного рівня; творчого і пошукового рівня.
Для організації і успішного функціонування самостійної роботи студентів необхідні: комплексний підхід до організації самостійної роботи студентів; поєднання всіх рівнів самостійної роботи; забезпечення контролю за якістю виконання; форми контролю.
Самостійну роботу ми розглядаємо як важливий фактор засвоєння навчального матеріалу, про що свідчать психолого-педагогiчнi дослідження.
Метою самостійної роботи є формування самостiйностi студента, його вмінь, знань, навиків, що здійснюється опосередковано через зміст i методи всіх видів навчальних робіт.
Самостійна робота – це робота студентів, яка планується та виконується по завданню і при методичному керівництві викладача, але без його безпосередньої участі. Самостійна робота студентів необхідна не тільки для оволодіння певною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, в навчальній, науковій, професійній діяльності, здібності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід із кризової ситуації і т.д.
Незалежно від спеціалізації і характеру роботи, будь-який починаючий спеціаліст повинен мати фундаментальні знання, професійні вміння і навички діяльності свого профілю, досвід творчої і досвідної діяльності по вирішенню нових проблем, досвідом соціально-оціночної діяльності. Дві останні складові освіти формуються як раз в процесі самостійної роботи студентів.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що самостійна робота студентів – це не тільки вивчення навчального матеріалу, але і розвиток в людині уміння самостійно мислити, організувати процес навчання і робити грамотні висновки. Крім того, при самостійній роботі розвиваються розумові можливості студента, підвищується його ерудиція та освіченість. Враховуючи всю важливість даного процесу, необхідно навчити студентів грамотно і повноцінно здійснювати самостійну підготовку.
Життям доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, завдяки власному досвіду, думці і дії, будуть насправді міцні. Самостійна робота студентів, підходи до якої потребують докорінних змін, на сучасному етапі повинна стати основою вищої освіти, важливою частиною процесу підготовки фахівців.
Список використаних джерел
1. Журавська Л. М. Концептуальні умови управління самостійною роботою студентів у ВНЗ / Журавська Л. М. // Освіта та управління. – Т. 3. – 1999. – №2.
2. Бондар В. І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів / В.І.Бондар. – К.: Вересень, 1996. - 129с.
3. Кудрянт З. Н. Система освіти в Україні / З.Н.Кудрянт // Педагогіка. навч. посібник. – Одеса: ПДПУ, 2001. – С. 55-56.
4. Фіцула М. М. Вступ до педагогічної професії: Навч. посіб. для студентів вищих педагогічних закладів освіти./ М.М.Фіцула. - Т.: Навчальна книга «Богдан», 2003. – С.76-78.

Admin
Admin

Кількість повідомлень : 106
Дата реєстрації : 15.02.2016

Переглянути профіль користувача http://rblacup.ukrainianforum.net

На початок Донизу

Попередня тема Наступна тема На початок

- Подібні теми

 
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі